Захисникам України

Лінія фронту- в душі заграва.
Ніхто не знає-де свій, де- чужі.
І замість "здрастє"- "Героям слава!"
І як могили сирі бліндажі.

Падаєш ниць і цілуєш землю.
І твердо віриш -рідну, святу.
Світло несеш туди, де темно,
Країну рятуєш від грабежу.

Коли вже мир? Коли вже спокій?
Знає лиш Бог- мольфари мовчать.
Вижити, жить...А за сто тисяч кроків
салюти у небі і "Гірко!"- кричать.
14.10.2014

 Герої не вмирають!

Іменем її сина
назвуть вулицю рідного міста…
Похорон, труна, могила,
Голосить юна невістка…

Вона блукатиме провулками
Розпачу, Туги, Жалоби,
Щоб ми крокували площами
Миру, Щастя і Згоди.

жовтень 2014 року

Руслана Калужна

 

Заповіт як наказ

Твердить хтось, що життя- перегони:

Швидше, краще і більше зроблю.

Сенс буття на моїм  медальйоні

закарбовано словом   «люблю».

 

Коли смертю навколо все дише,

Коли пекло вже тут на землі,

Моє серце тріпоче і пише

Для родин тремкий заповіт:

 

«Щоби розпач рядном не накрила,

Щоби сонце не вкрала пітьма,

Ви співайте пісень що є сили,

Хоч мене вже на світі нема.

 

Відлітаю далеко у вирій,

Забуваю повернення шлях,

Усміхаюсь на кожній світлині

І на тій- з автоматом в руках.

 

Поміж часом мандрую до Батька,

Що любов нам усім заповів.

Я молився стократ до розпяття

І  цією любовю горів.

 

Не сумуйте за мною, рідненькі.

Обніміться і в мирі живіть.

І за всіх побратимів полеглих

Процвітанням Вкраїни помстіть.

 

Хай дивується світ, сила націй,

Скільки міці, відваги й снаги

В новобранця у вишиванці,

Що був вчителем в мирні часи.

 

І не знищать ракети і каби

До життя українців жагу,

Відбудуємо вільну державу,

Спалим люттю прокляту Москву!»

 

16.09 2024          Руслана Калужна